Євген Корнійчук, перший заступник міністра юстиції, спеціально уповноважений уряду по представництву інтересів у судах.

 – Нещодавно Ваш керівник – міністр юстиції Микола Оніщук заявив, що Кабмін доручив Мін’юсту доопрацювати позов про повернення резиденції «Межигір’я» у державну власність. Чому уряд не влаштував первісний текст позовної заяви, складеної під Вашим керівництвом?

– Я не був на цьому засіданні Кабміну, про яке говорить міністр. Тому, мабуть, йому відніше, чому Кабмін не затвердив текст позову. Але Кабмін насправді не затверджує тексти позовів. Я досить часто пана Оніщука заміняв на засіданнях уряду і не пам’ятаю, щоб Кабмін колись опускався до таких дріб’язкових питань.

Питання по «Межигір’ю» у великій мірі політизовано. Я проти цього. Це питання майнове, просте й зрозуміле: людина незаконно присвоїла собі майно, яке належало державі. Уряд мав користуватися колишньою протокольною дачою Кабміну для прийому і розміщення іноземних делегацій. Це фактично єдина загальнодержавна резиденція, яка залишалася. Хоча як залишилася? Вже «пішла».

– Яка це вже за рахунком спроба Тимошенко повернути «Межигір’я» державі?

– Ця історія продовжується з 2005 року. Під час першого приходу Тимошенко до уряду у 2005 році з’явилися перші позови. Частина рішень була прийнята на користь уряду.

У 2007 році ми також зверталися до судів з аналогічними позовами. На жаль, через те, що бракувало документів, через певну заангажованість суддів у цій справі, та й це не було пріоритетним завданням у 2007-му, частину позовів ми програли, частину виграли, але справа йшла досить повільно.

Коли Юлія Володмирівна знову заявила, що ми будемо звертатися з позовами, виявилося, що, по-перше, документів по цій справі у нас недостатньо. По-друге, ми завжди оскаржували передачу майна, але ж є земельна ділянка у декілька сот гектарів, відносно якої ми позовів не подавали і по якій немає судових рішень.

Ми звернулися до низки державних підприємств – Держкомзему, держреєстру, Вишгородської держадміністрації, щоб вони надали копії документів. Від частини цих підприємств ми отримали відмову. Мені дивно, адже ці підприємства формуються урядом. Про це я доповів, у тому числі, прем’єр-міністру. На жаль, до сьогоднішнього дня ніяких позитивних зрушень на користь уряду з точки зору отримання інформації немає.

– Як відомо, документи по цій справі вилучила слідча комісія Верховної Ради на чолі із Миколою Джигою. Ви робили спроби повернути ці документи?

– Комісія не має жодного відношення до цієї земельної ділянки. По-друге, наші депутати негайно поставили перед цією комісією питання про отримання хоча б копій цих документів. На це Джига відповів, що документи були передані до Генеральної прокуратури України, і ми отримали відмову одного із заступників Генпрокурора щодо надання цих документів Мін’юсту.

– Вам відомо, де зараз знаходяться ці документи?

– Виходячи з листування, вони знаходяться в Генпрокуратурі. Ми все рівно будемо звертатися до суду, щоб витребувати ці документи. Якщо вони відсутні – будемо відновлювати їх. Але це суттєво затягує процес.

– У Вас є припущення, чому відомство Олександра Медведько гальмує цю справу?

– Генпрокуратура не гальмує цю справу, а фактично допомагає одній із сторін зовсім не на користь інтересів уряду.

З цього приводу у нас була розмова із суддями, які б не дуже хотіли слухати це питання перед президентськими виборами. Але ж я кажу голові суду, не буду назвати його прізвище: «Я тебе поважаю як фахівця, як державницьку людину. Уяви, що ти збудував чи відремонтував чудове приміщення для свого суду, а коли підеш на пенсію, «законним шляхом» його собі продаси. Це буде те саме, що зробив пан Янукович із «Межигір’ям».

– Це одна заківлена особа у цій справі – Державне управління справами. Внаслідок складної схеми із відчуження «Межигір’я» ДУСя отримала два будинка у Києві по Парковій дорозі. У разі повернення «Межигір’я» у держвласність, яка подальша доля цих будинків? Із головою ДУСі – Ігором Тарасюком ви це питання узгоджували?

 – Ви бачили ці два будинки? Бачили, у якому вони стані? Я так розумію, що ніхто не збирається їх поки що відновлювати.

Я б ще подивився на правомірність приватизації цих будинків по Парковій дорозі. Я думаю, вони були на балансі Верховної ради. Яким чином вони перейшли у приватну власність, я не уявляю. Але насправді від цього нічого не змінюється. До певної міри Державне управління справами із нами співпрацює. Але, знову таки, отримати від них первинні документи,  наприклад, їх відмову від земельної ділянки, план та графіки розташування цих приміщень – все, що потрібно для судів, практично неможливо. Процесс затягується. Нам не кажуть «ні», але фактично нічого не роблять.

– На сьогоднішній день, позов про повернення «Межигір’я» вже у суді?

– Я не хочу подавати документи, на які я отримаю жорстку відмову. Ми не отримали ще відповіді від МВС. Відмову прокуратури (їх перевірка показала, що усе правильно приватизоване) ми будемо оскаржувати. Ми не отримали повної відповіді від Держкомзему, інших організацій, щоб скласти саму справу. Тому, говорити, що уряд не затвердив позов дещо дивно, оскільки це не відповідає дійсності.

– Що буде предметом позову?

– Як тільки я скажу предмет позову і аргументи, контрагенти одразу ж цим скористаються.

Дійсно можна говорити, наскільки правомірно проходили транзакції, чи мав право уряд, наприклад, передавати це майно на баланс державного підприємства? Чи правильно державне підприємство прийняло рішення про відчуження майна за договором міни? Кому воно його передало? Прізвища Януковича в засновниках підприємства, яке отримало «Межигір’я», немає. Але він так захищає його, що зрозуміло, там «його вуха стирчать, як у оленя роги». Серед засновників цієї юридичної особи є іноземні пдприємства і фізична особа, яка ходить по судах в якості представника цього підприємства.

– Вам відома фірма, якій зараз належить резиденція? У пресі фігурує  компанія «Танталіт», одним із засновників якої є громадян ОАЕ Сергій Цимбалов. Це відповідає дійсності?

– У складі засновників є офшорне підприємство. Але що мені це дає? У мене є відповідач, який кричить, передає привіти через народних депутатів, які приходять й до мого кабінету.

– Уряд ухвалив рішення про визнання «Межигір’я» заповідником для того, щоб  обмежити дії власника цих приміщень?

– Для того, щоб обмежити дії власника, туди запускають «ОМОН» із «Беркутом», і через 15 хвилин там нікого немає.

– Щось подібне готується?

– Я не знаю про це, запитайте у МВС.

– Яка доля двох офісів «Надра України» – будинків по вул. Володимирівській та Золотоворітській, які були відчужені за схожою схемою. На якій стадії повернення їх у державну власність?

– Там все просто. Ці будинки взяті під охорону Державним управлінням охорони, скасовані відповідні рішення НАК «Надра» щодо їх передачі. Ми  вважаємо, що особа, яка незаконно ними заволоділа, має відвойовувати їх назад.

– Чи є позови від власників?

– Є позови, які повільно рухаються. Але ці приміщення зараз під контролем уряду.

– Ще один проблемний актив держави – це «Одеський припортовий завод». Ви заявили, що необхідно розібратися, чому більшість компаній відмовилися брати участь у аукціоні з приватизації. Як просувається розслідування?

– Для того, щоб ця приватизація не відбулася успішно, зробили все можливе президент України й окремі гравці, які брали участь у цьому конкурсі шляхом заохочення державних посадовців й судових інстанцій. Згадаймо Указ президента про заборону приватизації, прийнятий із перевищенням  повноважень. Конституційний суд навіть не прийняв до розгляду звернення президента щодо заборони приватизації. Тим не менш, це мало великий політичний розголос.

По-друге, в ухвалі Окружного адміністративного суду м. Києва судді  висловили не тільки своє бачення закону, але й правильність чи неправильність дій уряду щодо приватизації. І ми зайшли у цьому спорі настільки далеко, наскільки було можливе. Я був здивований, що голова суду настільки глибоко знає приватизаційне законодавство. Я спеціально привів до нього виконуючого обов’язки голови Фонду держмайна (Дмитро Парфьоненко – «Главред»), і він йому розповідав, чому конкурс відбувається неправильно.

– Ви має на увазі голову Окружного адмінсуду Києва Олега Бачуна?

– Я пояснював пану Бачуну неодноразово, що як тільки його оберуть прем’єр-міністром, він одразу ж зможе давати вказівки Фонду держмайна, як правильно приватизувати. А поки його не обрали, я б на його місці обмежився законодавством України. Суди, на мою думку, абсолютно повністю перевищили свої повноваження у цій справі.

– І невдовзі у ЗМІ з’явилися повідомлення про величезні статки Олега Бачуна, його чартерні перельоти. А перевірку щодо нього ініціювали депутати БЮТ, зокрема, Андрій Портнов. Отже, ці питання – заборона приватизації ОПЗ і перевірка Бачуна – взаємопов’язані?

– У тому числі, але й не тільки. Я не займаюся цією перевіркою. Пан Бачун глибоко знає політичні процеси в Україні, він не перший день працює суддею, у тому числі, у місті Києві. Він знав наслідки того, що відбудеться. І повірте, що з цього кабінету на прохання голови уряду я звертався до голів відповідних судів і в Одесі, і в Києві, щоб вони підтримували державний інтерес.

Якби «Одеський припортовий завод» був би нормально проданий, в уряду було б більше грошей на соціальні потреби, на виплату пенсій, зарплат тощо. Нам суди «обрубили» таку можливість. Не заважаючи на це, ми пішли далі на конкурс.

Поставте себе на місце закордонного інвестора: ви хочете купити привабливий актив за кордоном, але в цій країні відбувається щось дивне – уряд виставляє на приватизацію, президент відмовляє, суди висловлюють свою думку. Скільки би прем’єр-міністр на колінах не благала цих інвесторів не тікати, взяти участь у конкурсі й дати справедливу ціну, вони кажуть: «Ви – божевільні».

Зверніть увагу: норвежці, поляки – усі, хто прийшли із Заходу і мали намір за ринкову ціну придбати об’єкт, пішли до початку конкурсу. Російський інвестор, можливо, бере на себе більші ризики, ніж іноземці, але й він на якомусь етапі прийняв для себе відповідне рішення. А що відбулось на конкурсі, я не знаю. Про це запитайте у Фонді держмайна.

– Скільки вже позовів від «Нортіми» отримала держава?

– Я не знаю жодного. Повірте, ми це дуже активно відслідковуємо. Ми разом з Фондом держмайна виписували рішення комісії про відмову, і я впевнений, що ми можемо з цією позицією йти до суду.

– Наскільки законною є відмова уряду повернути заставу «Нортімі»?

– Я із здивуванням прочитав тільки учора, що застава не повернута. Наскільки мені відомо, застава знаходиться на спецрахунку Фонду держмайна, і у Держказначейство не надходила. Тому, мені здається, більш правильно, було б її повернути. Але, можливо, я не знаю усіх фактів, тому правильніше було б запитати про це у Фонду держмайна.

– Питання до Вас як до члена Спостережної ради «Нафтогазу». Нещодавно єврооблігації компанії були реструктуризовані. Чи відбулося юридичне оформлення угоди?

– Фактично так. У разі, якщо більшість інвесторів приймає відповідне рішення, голосує за нього, то далі настають формальності щодо підписання цієї угоди, обміну старих цінних паперів на нові. На сьогоднішній день основні умови угоди рестуктуризації боргу досягнуті, і можна ставити крапку.

– Крім підвищення відсоткової ставки, які ще додаткові умови висунули інвестори?

– Найважча умова, на мою думку, – це не підвищення відсоткової ставки, а те, що держава підписалася гарантом під цими зобов’язаннями «Нафтогазу». Цього не було у 2004 році.

– Наразі «Нафтогазу» не загрожує «технічний» дефолт?

– «Технічний» дефолт у «Нафтогаза» виникає декілька разів на рік, коли вони невчасно щось виплатили, невчасно провели збори. Але інвестори, які постійно працюють з «Нафтогазом», до цього вже звикли і на це менше реагують.

– Як багато у НАК «Нафтогазу» ще проблемних заборгованостей? На яку суму?

– Як члену спостереженої ради мені не відомо про інші суттєві заборгованості, крім євробондів. Це не означає, що їх немає, просто мені про них невідомо. Реструктуризації, пов’язані із бланковими кредитами інших фінансових інституцій, таких як Credit Suisse, Deutsche Bank, також у більшій мірі досягнуті. Хоча про деяких кредитах переговори тривають. Але, я думаю, на теперішній час компанії нічого не загрожує.

– Через юридичне обслуговування «Нафтогаза» компанією «Магістр і партнери» у Вас був конфлікт із заступником Генпрокурора Ренатом Кузьміним. У Вас в кабінеті проводився обшук через те, що Ви нібито пролобіювали «магістрам» цей контракт на 34 млн. грн. Генпрокуратура допитувала Вас по цій справі?

– Ні, не допитувала.

– А Ваше факсиміле, яке стоїть під листом Мін’юсту на адресу «Нафтогазу» про можливість здійснення  процедури закупівель юридичних послуг у одного учасника – «магістрів», знайшли?

– Я не знаю насправді, навіщо воно їм так було потрібне. Можу їм подарувати, але до мене ніхто не звертався. Мене запрошували у якості свідка, але я перебував на лікарняному, тому вирішив не звертатися на допит. Вони забирають багато часу, але є абсолютно неконструктивними.

 – Вам повернули вінчестер, який був вилучений під час обшуку?

– Ні, досі не повернули, проводяться слідчі дії. Я звернувся до Генерального прокурора з детальним викладенням того, які роз’яснення я давав щодо «Нафтогазу», з чим вони пов’язані, чому я вважаю, що вони витікають з моїх повноважень, у тому числі, як члена спостережної ради компанії. Я  пояснював, що такі роз’яснення щодо тлумачення законодавства ми роздаємо постійно не тільки юридичнам, але й фізичним особам. Я думаю, що цей факт використаний для тиска на мене і моє оточення.

– Ви казали також, що це була атака на Вашого тестя Василя Онопенка...

– Це не я казав, а журналісти. Я кажу зараз про оточення. Він є моїм оточенням, я – його. Тому, це стосується, у тому числі, і його. Справа не завершена.

– Наразі проти Вас є справи у Генпрокуратурі?

– Дві кримінальні справи вже закриті у судах. Я фігурую у них у якості свідка, але ж ви розумієте, як у нас розвиваються кримінальні справи. Зараз прокуратура виділила із двох попередніх справ, які вже закриті, третю справу. І ми знову звертаємося до суду з проханням зупинити слідчі дії й скасувати її, тому що завжди напередодні виборів всі кримінальні справи «наривають», як хвороби у осінньо-весняний період. Нічого дивного, ми «розважаємося», замість того, щоб працювати конструктивно на користь держави.

– Отже, на сьогоднішній день є одна кримінальна справа, де ви фігуруєте у якості свідка, і стосується вона компанії «Нафатогаз»?

– Вона чітко стосується перевищення невідомими посадовими особами, не мною, службових повноважень.

– Ви також займаєтеся справою «Венко». Ви переконували, що ця угода – погана для країни, а справа у суді – майже безпрограшна. Коли буде вердикт? Чи «Венко» вже визначила суму збитків?

– Остаточної суми збитків й досі немає, вони виходять з різними ідеями щодо можливості мирової угоди. Ми пропонуємо зупинити арбітраж і сісти за стіл переговорів. На що вони кажуть, що зупиняти арбітраж не будуть. Все виглядає досить по-дитячому. Ті, хто брав участь у арбітражі, у серйозних справах розміють, що неможливо намагатися однією рукою бити, а іншою – гладити.

У наступному році у нас вже будуть усні слухання. У грудні ми подаємо наш остаточний письмовий бріф, після відповіді «Венко» йдемо на усні слухання.

– Одне із самих резонансних рішень чинного уряду – повна заборона ігорного бізнесу. Як Ви ставитесь до того, що казіно зараз існують під вивісками інтернет-клубів?

– Я думаю, що нічого не змінилося, дітям і надалі загрожує така небезпечна річ. Хоча кількість гравців зменшилася, і це вже позитив. Перший віце-прем’єр-міністр Олександр Турчинов два тижні тому проводив нараду щодо заборони вже нової форми грального бізнесу під виглядом інтернет-кафе. Міністерство юстиції зобов’язалося  підготувати зміни до закону про заборону, оскільки знаходяться шляхи його оминання. Міліції важко працювати, оскільки вони не можуть вилучити за законом знаряддя злочину, якими фактично є  комп’ютери. Такі зміни ми підготуємо найближчим часом, і ця робота буде більш ефективною.

– Чи є позови до уряду від компаній, які придбали ліцензію на ведення ігорного бізнесу на п’ять років, а тепер не можуть нею скористатися?

–  Немає. Я сподівався, що ми отримаємо їх раніше. Це досить тривалий процес: мінімум три місяці проходить з моменту реєстрації позову до його пред’явлення. Але жодного позову досі немає.

– Мабуть, чимало клопоту Вам додають держслужбовці, які намагаються відновитися на посаді. Як заявив в інтерв’ю «Главреду» екс-міністр оборони Юрій Єхануров, він у суді доводить неправомірність його звільнення. Що робитиме уряд, якщо програє справу?

– Нас президент навчив, як діяти правильно. Першим був Жовтяк, якого він прийняв на посаду і звільнив у той самий день.

– Але це ж сумнівна з точки зору закону практика...

–  Я думаю, що насправді це незаконно. Треба звільняти з посади, виходячи із чинного  трудового законодавства. Якщо законодавство не подобаєтьcя –  міняти його. В жодній цивілізованій країні ви не знайдете такого законодавства, яке дозволяє людині чотири місяці ховатися на лікарняному, і таким чином уникати звільнення. Треба просто змінити законодавство.

–Як гадаєте, за чинним Законом про вибори президента можна провести вибори чесно та прозоро?

–У великій мірі на це питання вже відповів Конституційний суд, який  скасував частину статей. Це означає що буде діяти попередня редакція цих статей. З урахуванням рішення Конституційного суду вибори можна буде провести прозоро.

– Існує думка, що доля цих виборів буде вирішуватися у суді. Не виключено, що у нас буде три президента: чинний, той, кого назве ЦВК, і той, кого призначить суд. Ви допускаєте таку ситуацію?

– Чинного президента я не допускаю у будь-якому разі. Що стосуєтсья суперечки, яка може відбутися між ЦВК та судом, Конституція передбачає, що будь який акт, у тому числі рішення ЦВК, може бути оскаржений у суді. І обмежити права громадян на звернення до суду не можна жодним виборчим законом. Як юрист, я би не хотів, щоб рішення по виборам президента приймалося в суді. Але як на цей раз з нами розпорядиться доля, ніхто не знає. В нашій країні передбачити неможна нічого.

– До приходу в Мін’юст Ви були одним з провідних юристів БЮТу. Ви вже вирішили, під час президентської кампанії будете брати відпустку?

– Я у будь-якому разі буду займатися супроводом кампанії наскільки мені дозволить час і обмеження законодавства, повязані із моєю теперішньою посадою. Це питання з прем’єром ми ще не обговорювали. У разі потреби я абсолютно не тримаюся за цю посаду. У будь-якому разі я хочу бути корисним, у першу чергу, своїй політичній команді.

– В БЮТі вже вирішено питання, хто із юристів – Ви, Портнов, Швець, Задорожній –  будуть обслуговувати кампанію?

– Всі будуть обслуговувати кампанію, і здорова конкуренція тільки допоможе покращити процес.

– У Вас покращилися стосунки із Вашим колегою по БЮТу Андрієм Портновим після конфлікту із приводу юридичного обсулговування «Нафтогазу» «магістрами»?

– У нас і не погіршувалися стосунки, я завжди вважав своїх колег професійними юристами.

– Фактично фінансову діяльність політичних партій ніхто не контролює. Вони мають публікувати звіти про доходи та витрати, але практично ніхто цього не робить. Як гадаєте, доцільно покласти на Мін’юст контроль за фінансами партій?

– Мені здається, що доречніше було б надати ці повноваження фіскальним органам – ГолвКРУ, податковій адміністрації, оскільки ми можемо лише констатувати ті факти, які вони нам будуть надавати. Я насправді без сміху не можу читати свідчення наших кандидатів у президенти, які говорять, що їм гроші по копійці бабусі збирали. Якщо ти не зміг забезпечити себе як політик, як бізнесмен, то для чого ти державі?

– Скільки у цьому році держава вже витратила грошей на юристів, які представляють її інтереси?

– У минулому році ми зверталися з проханням надати нам можливість залучати до найбільш резонансних справ в Україні юристів за гроші. Уряд нам відмовив. Замість того він нам несуттєво, на декілька посад збільшив кількість людей, які займаються представництвом. Утримати найкращих юристів на урядову зарплату досить важко. І стимулювати їх неможливо інакше. Ми розуміємо, що ці люди не зможуть все життя працювати у Мін’юсті, вони підуть у приватний бізнес, але тут вони зможуть отримати той досвід, який не можна здобути ніде більше.

– Скільки держава витратила у цьому році на іноземних юристів?

– Ця цифра декілька разів змінювалася. На початку року була виділена дуже несуттєва сума – близько 13 млн. грн. Далі ми отримали з резервного фонду 25 млн., планувалося, що під час змін до бюджету буде виділено ще 20 млн. грн. Але цю суму ми не отримали й досі. Ситуація досить складна. Думаю, до кінця року ми знову будемо звертатися до уряду з проханням про виділення тієї суми, яку нам обіцяли, можливо, з резервного чи стабілізаційного фонду, щоб розрахувтися з юристами по роботі за цей рік. Резонансних справ багато. Ви згадали тільки «Венко», а є ще позов на 1,5 млрд. від «Татнафти», спір з австрійським інвестором щодо готелю «Дніпро», багато спорів, які з юридичної точки зору є дуже цікавими, але захищатися безкоштовно нам не вдасться.

– А скільки грошей вдалося повернути державі завдяки Вашій роботі?

– Минулого року вдалося повернути 2,5 млн. доларів. Цю суму Стокгольмський апеляційний суд присудив на користь держави Україна із компанії “Норск Гидро АСА”.

– Як складаються Ваші стосунки з міністром Миколою Оніщуком. Окремі департаменти й досі блокують Ваші розпорядження?

 – У мене чудові професійні стосунки з міністром: він дає одні роз’яснення відносно приватизації ОПЗ і каже, ви, будь-ласка, їх загубіть, не публікуйте, я даю інші – на користь уряду, потім він каже, що я не мав права давати таке розяснення. У нас кожний працює на свою політичну силу, тільки я не знаю, на яку він працює. Раніше було відомо, зараз – ні.